Про молитву (у скороченні) Єфрем, архім. - Мои статьи - Каталог статей - Православная церковь г.Удине
Крестовоздвиженский православный приход РПЦ МП г.Удине Италия  
Меню сайта
Категории раздела
Мои статьи [66]
Наш опрос
Оцените наш сайт
Всего ответов: 118
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Форма входа
Главная » Статьи » Мои статьи

Про молитву (у скороченні) Єфрем, архім.



Мета молитви полягає у тому, щоб з’єднати людину з Богом, принести Христа у серце людини. Де діє молитва, там і Христос з Отцем і Святим Духом – єдиносущна та нероздільна Трійця.

Де Христос – світло світу – там вічне світло іншого світу: там мир і радість, там Ангели та Святі, там радість Царства.

Блаженні ті, які вдяглися в Світло світу – у Христа – ще у цьому житті, тому що вони вже відтепер почали носити шати нетління…

Таким чином, мета умної молитви полягає у тому, щоб принести Христа у серце людини, виганяючи звідтіля диявола та руйнуючи усі справи його, які він скоїв там через гріх. Бо для "того і явився Син Божий, щоб зруйнувати справи диявола,” – говорить любимий Учень. Де тільки диявол пізнає силу цих п’яти слів, він із скаженою ярістю протидіє, воює проти молитви.

Був один монах, який впав у велику безпечність, так що покинув своє правило та повернувся у світ. Повернувся він на свою батьківщину, на острів Кефалінія, куди біснуваті приходять до святого Герасима за зціленням (преподобний Герасим Кефалонійський, мощі якого знаходяться у заснованому ним монастирі на о. Кефалон’я у Іонічному морі, відомий за дар виганяти з людей нечисту силу). І він, опинившись вдома, теж пішов поклонитись Святому. І ось по дорозі його зустрічає одна одержима та говорить: "Чи знаєш ти, що тримаєш в руках? Як би ти знав, нещасний, як печуть мене твої чотки. І ти тримаєш їх за звичаєм, для порядку!” Монах був приголомшений. Це було від Бога, щоб демон так сказав. Бог його просвітив, і ось він говорить собі: "Що я роблю! Тримаю у руках найсильнішу у світі зброю, і не зміг вразити диявола. І не тільки не зміг його вразити, але він ще бере мене у полон та тягне, куди хоче. Грішний, Боже мій! І у той же час він повернувся до свого монастиря. Повернувшись, він знову поклав добрий початок. Він настільки просунувся у молитві, що став повчальним прикладом для багатьох. І моє убожество застало цього старця. З його вуст не можна було почути нічого іншого крім: Господи, Ісусе Христе, помилуй мене! Безперестанно. Скажеш йому що-небудь, він відповість тобі два слова, а потім язик його знову повертається до молитви. Настільки вона стала для нього необхідною. Настільки змінила його. І лише подумай, що значення молитви та чоток йому відкрив – звичайно, сам не бажаючи того – диявол, по суду на волі Всевишнього…

Якщо Христос є світло світу, то ті, хто Його не бачать, не вірять у Нього, без сумніву, сліпі. Проте ті, які підвизаються у виконанні заповідей Христових, навпаки, входять у світло; вони сповідають Христа і поклоняються Йому як Богу. І той, хто сповідає та має Христа як свого Господа та Бога, отримує через призивання Його імені силу творити також і Його волю. Якщо ж він не в силах цього робити, тоді ясно, що він сповідає Христа лише вустами, серцем же далеко від Нього…

Молитва на вустах? Там і благодать. Крім вуст вона повинна проходити і в ум, спускатися у серце. А для цього потрібно багато часу та праці.

Трудність молитви полягає у початку, як і у всякій добрій справі.

Язик повинен потрудитись, розплачуючись за усе своє марнослів’я та падіння. Повинна випрацюватись звичка. Бо без труда та подвигу звичка не випрацьовується. Потрібне також смирення, щоб прийшла благодать. Після цього відкривається шлях. Молитва з’єднується із диханням. Ум прокидається та слідує за нею. І з часом приходить полегшення від страстей. Затихають помисли. Заспокоюється серце.

Невтомно повертай свій ум назад, скільки б він не відволікався. Бог побачить твоє старання і твій труд і надішле Свою благодать, щоб зібрати його в купу. З благодаттю усе робиться з радістю та без труда.

З молитвою – від однієї радості до іншої. Без молитви – падіння за падінням, скорбота за скорботою, погіршений контроль совісті. Потихеньку, невеликий труд і утримання разом із молитвою, благотворна скорбота. Бдіння та сльози. І розчулення Божої присутності, Його непорочний страх, який випрямляє, очищає: ум і серце.

Дотримуйся, наскільки можеш, міри у сні та шлунку, щоб бути у змозі утримувати свій язик та очі. І коли трапиться з’їсти або поспати більше, то і у справі Божій потрудись більше. І демонам стане гірко, коли вони побачать, як у одному уязвили тебе, зате у другому були переможені.

Дивись і поступай із розсудом. Може бути сильне бажання, але хворобливе тіло. Будь уважним у тому, як себе вести. Якщо будеш слухатись свого бажання, то зруйнуєш орган своєї душі – тіло. Займайся духовною працею. Сюди спрямовуй надлишок бажання, доповнюючи таким чином неміч тіла. Потрібен не тільки труд, але й розсуд, і останній більше – згідно Отців.

Ум легко забруднюється і легко очищується. Серце важко очищується і важче забруднюється, оскільки цього не дозволяє перебуваючи в нас Божественна благодать.

Звідси потреба у очищенні серця, щоб через нього і ум просвіщався від чистих помислів, які відбиваються у ньому зверху.

Як неможливо, щоб не спіткнувся той, хто йде вночі, так неможливо не грішити тому, хто ще не побачив Божественного світла…

Уважно слідкуй за уявою. Не приймай ніякого образа. Він стане для тебе ідолом, щоб його почитати. Безсоромний неук – блукаючий розум малює все більш та більш чудернацькі картини, входячи у заборонене свідомості, зображуючи тайне та скрите ближнього. З молитвою образ – тільки-но він починає складуватись – руйнується. Наскільки забаришся, настільки більше попрацюєш та постраждаєш.

Один старець виганяв бісів, і біси сильно його боялись. Послушник говорить йому: "Старче, чому біси так сильно бояться тебе?” – "Ось що я тобі скажу. Коли я був молодшим, то мав сильні напади плотських помислів. Однак, благодаттю Божою, я жодного разу не дозволив собі прийняти ці помисли. Вони завжди зупинялися на прилозі. Жодного разу я не дозволив дияволу просунутись дальше прилога. І, оскільки нападіння тривали довго і були жорстокими, Бог дав мені благословіння і благодать, щоб демони, коли бачать мене, виходили з Його творінь.”

Примітив, що робив старець? Завжди залишав спокусу стукати за дверми серця, як вітер за вікном. Жодного разу не відчинив їй. За допомогою молитви завжди утримував у собі почуття присутності Христової. А хто коли робить гріх, маючи у думках присутність Божу?

Ніхто з смертних не залишається поза нападіннями. Усі переживають нападіння ворога, щоб почала діяти воля, вільний вибір. Велика честь людині, яка – благодаттю Божою – досягне того, щоб утримувати диявола у прилозі. Усі фортеці руйнуються зсередини. Маєш розум – зрозумій сказане.

Не побажай прирахувати себе до тих, хто, перебуваючи у стані полону, не погоджується і говорить: Але я вже не можу більше протистояти – у цей момент нічого не можу зробити. Так, у цей момент не можеш, але раніше зміг би. Як зможеш і знову, якщо положиш добрий початок…

У Царство Боже не входять ті, хто не покаявся, але грішники, "перетворені” через покуту. Ніщо так не допомагає людині під час нападіння, у перемозі над страстями, як безперестанна умна молитва.

Під час спокуси, коли слабне розум, пальці на чотках, прошу твою любов: не відступай. Постарайся ще трошки, щоб Бог побачив твій намір і укріпив тебе. Бог ще щось хоче від тебе і залишає на час спокуси, щоб ти цього досяг. Тому що знає, що ти зможеш. І ти це знаєш.

Час від часу трапляється, що без усякого поводу з твоєї сторони тобі посилається благодать, і тоді Бог наче говорить: все що маєш – це добре, але не думай, що все залежить від тебе. Від Мене залежить, коли Мені прийти і коли піти – так Я навчу тебе повному зреченню своєї волі і терпінню, щоб ти добре завчив урок смирення…

Увага повинна бути з’єднаною із молитвою і бути невіддільною від неї також, як тіло невіддільно з’єднане із душею.

Ум повинен берегти серце, поки воно молиться, завжди огороджувати його і звідтіля – з середини серця – посилати Богу молитви, постійно говорячи: Господи, Ісусе Христе, помилуй мене! І коли там, у середині серця, ум вкусить і відчує, що Господь благий, і насолодиться, то вже не захоче віддалятися від місця, де знаходиться серце, говорячи разом з апостолом Петром: "Гарно нам тут бути”. І захоче захищати молитву, запобігаючи усякій спробі і розганяючи усі помисли, які сіються всередині дияволом, не залишаючи жодної думки від цього світу, але становлячись убогим духом, убогим від усякої мирської думки…

Бог є Світло, і Його споглядання теж є Світло. Тому що якщо хто бачить Бога, Який йому відкривається, то бачить Світло. І дивлячись на Нього, вражається, але не знає прямо, Хто є Той, Хто йому явився, також не насмілюється спитати. Тому що як може спитати Того, на Кого не наважується підняти очі, щоб роздивитись добре, який Він? І якщо там поруч знаходиться той, хто раніше розповідав йому про все це, наче сам до того бачив Бога, йде до нього і говорить: "Отче, я бачив те, про що ти мені розповідав”. І той говорить йому: "Що ти бачив, чадо?” – "Світло, отче, найсолодше; але не можу передати, яке воно було…” І коли він це говорить, його серце починає трепетати і вигравати від радості. Потім він знову починає говорити з багатьма гарячими сльозами: "Коли те Світло, отче, явилося мені, одразу ж десь згубилась моя келія, світ зник і, як здалося, віддалився від лиця Того, Хто явився; і я залишився один разом з тим Світлом…” І той, відповідаючи, говорить: "Чадо, то був Той, про Якого я тобі розповідав”. І одразу ж після того він бачить Його знову. І з тих пір потроху він зовсім очищується і, очищений та сповнений любові до Нього, осмілюється спитати: "Ти мій Бог?” І Той йому відповідає: "Я Бог, Який став людиною заради тебе, і ось, Я зробив те, що бачиш, і хочу і тебе зробити богом”.

Щасливі ті, які наблизились до Божественного Світла, увійшли у нього, з’єднались із Світлом і самі повністю стали Світлом, тому що вони повністю зняли з себе забруднений одяг своїх гріхів і вже не хочуть плакати гіркими сльозами.

Щасливі ті, які ще тут пізнали Світло Господнє, наче бачили Його Самого, бо вони хочуть предстати перед Ним із дерзновенням у майбутньому житті.

Щасливі ті, які прийняли Христа, Який прийшов як Світло до них, сидячих у темряві, бо вони стали синами Світла і невечірнього дня…


Переклав з новогрецької Сергій Говорун


Дата публикации: 15.09.2003
Категория: Мои статьи | Добавил: otezVladimir (18.05.2011)
Просмотров: 268 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Поиск
Икона Дня
ПравославКалендарь
Друзья сайта
  • Руська православна Церква
  • Православие в Украине
  • Сербская Православная Церковь
  • Молдавская Православная Церковь
  • Грузинская Православная Церковь
  • Киевская Русь
  • Православие и мир
  • Реригия в Украине
  • Православние интернет курсы
  • Православная Енциклопедия
  • ПРАВОСЛАВИЕ.РУ
  • ORTODOSSIA ITALIA
  • Венеция. Православная Церковь
  • БИБЛИЯ. Електронная версия
  • Copyright MyCorp © 2016 Бесплатный конструктор сайтов - uCoz